Воскресенье, Декабрь 5, 2021
Главная > Все новости > Я готова платить налоги. История секс-работницы из Мариуполя

Я готова платить налоги. История секс-работницы из Мариуполя

«Я не ображаюсь на слова «повія», «проститутка» – я розумію, чому їх використовують», – каже 25-річна Ганна Горецька, стоячи спиною до маріупольського порту. 

На ній чорне осіннє пальто під пояс, такого ж кольору шапка, темно-зелені брюки та кілька тонких светрів. І в усьому цьому біля Азовського моря, де-не-де ще покритого кригою, на початку березня жахливо холодно. 

Видеоинтервью на русском


«Я не бачу нічого поганого в тому, щоб заробляти виключно цим – просто в моєму випадку це мені не дуже цікаво. У мене це стається, коли мені необхідні гроші – якщо є можливість у такий спосіб заробити і при цьому не відчувати для себе ніякого ризику. 

Я не бачу в цьому нічого ганебного. Вважаю, що можна виховувати ставлення до секс-роботи як до чогось, вартого поваги», – ділиться своїми поглядами на секс-роботу Ганна. 

Вона має освіту філософа, знає англійську, пише вірші та майже 4 роки періодично надає секс-послуги. Або ж послуги з ескорту – культурного супроводження дозвілля за гроші, як сама їх окреслює. 

З Ганною ми проводимо біля моря в її рідному місті кілька годин. Розпитуємо про дитинство, навчання в університеті, першу роботу – намагаючись знайти в її біографії точку, яку значна частина читачів назвала б «поворотом не туди». 

Ганна досить відверто відповідає на наші запитання і часто каже два слова: «Мені пощастило». Їй справді пощастило, якщо таке слово буде доречним. За 4 роки періодичної секс-роботи їй не довелося зіштовхнутись з насильством з боку клієнтів, поганими «працедавцями» та поліцейськими під прикриттям у клубах. 

Вона могла обирати клієнтів і відмовляти їм.

Утім сама ж Ганна визнає, що належить до мізерної групи секс-працівниць. І не лише через «хороші умови роботи», а й через те, що не залежить від доходу в секс-сфері повністю – вона повертається до секс-роботи, коли потребує грошей.

Більшість у цій сфері, за її словами, такого вибору та широкої «автономії» щодо місць роботи чи клієнтів не мають. 

Водночас, приклад Ганни показує – не всі дівчата та жінки, які працюють у секс-сфері, потрапляють туди з відчаю й потребують порятунку. Секс-робота також може бути вибором. 

Можливо, саме через відсутність травматичного досвіду Ганна погоджується говорити про секс-роботу й уперше робить це публічно у ЗМІ. Усе заради того, щоб виступити на підтримку скасування адміністративних і кримінальних обмежень у сфері секс-роботи та в подальшому – її легалізації в Україні. 

«Українська правда» публікує історію Ганни 8 березня, яке останні роки в Україні все помітніше набуває відтінку боротьби – за рівність та проти будь-якої дискримінації. Боротьби за всіх жінок, незалежно від того, яку роботу, церкву або партію вони для себе обрали.

Далі – пряма мова Ганни. 

Маріуполь-Чернівці

Маріуполь – це моє рідне місто. Дитинство тут було дуже вуличним, я багато часу проводила з місцевими собаками – приручала і постійно з ними гуляла, тому мене часто боялись.

У мене був улюблений пес, рудий такий. Якось ми з ним лежимо у траві, він чухається, викушує собі бліх, я лежу поряд, гладжу його, гріє сонце, дуже тепло, приємно, немає людей, я розумію, що не треба йти в школу, бо на вулиці канікули – і все це наповнене таким спокоєм, усамітненням і близкістю.

За термінологією Хайдеґґера – це відкритість сущого. А тварина – як провідник, медіатор з цією відкритістю буття. Тоді, звісно, я цього всього не розуміла, я просто добре відчувала відкритість і спокій. Це найприємніший спогад з дитинства. Зараз намагаюсь згадати це відчуття і пронести його з собою, попри зовнішні обставини.

 

Море у рідному Маріуполі Ганна не любить – каже, що велика вода зовсім не для неї
ФОТО ТА ВІДЕО: ЕЛЬДАР САРАХМАН

У дитинстві я займалася бальними танцями та англійською, улюбленим предметом у школі була зарубіжна література. Пам’ятаю перші спроби засвоїти «Іліаду» – вона справила на мене враження, зацікавила, а вже в університеті я змогла «розгулятись»…

Ще до університету читала Сартра, Камю і всіх цих товаришів, які завжди справляють велике враження на підлітків. Тема свободи, проблеми вибору, якісь гострі питання завжди стоять перед людиною в 15-16 років, особливо у кризові моменти життя.

З позиції досвіду та пристосування до навколишнього світу моє дитинство і підлітковий вік були емоційно насиченими періодами. Не можу сказати, що я комусь цього побажаю чи захочу це повторити, адже на той час середовище в Маріуполі було достатньо агресивним. Право на самовираження – носити певний одяг чи слухати певну музику – треба було відвойовувати, при чому буквально. Я пам’ятаю, бо з шостого класу була емо, але потім доволі швидко пішла в інші речі.

Найбільше на моє формування вплинули вже мертві персонажі – БердяєвМережковський, Достоєвський. Але я доволі швидко відійшла від них в університеті в Чернівцях, де вивчала філософію – зрозуміла, що це була лише підводочка до справді цікавих речей. На першому курсі мене зацікавив предмет «Філософський аналіз міфології» і я почала колупати в цьому напрямку. На другому курсі зі мною стався традиціоналізм – ЮнґерЕвола і Генон, – про що я тепер у пристойних компаніях намагаюсь не згадувати.

Після традиціоналістів, звичайно, був Гегель, потім Батай – і ось це вже було важливим. По філософії Батая я писала курсову роботу і цим я зайнялась серйозно. Якщо в дуже загальних рисах, то я намагалась підтвердити та довести зв’язок філософії, філософського та логічного мислення з еротизмом, трансгресивними практиками.

Можливо, я хотіла знайти цей зв’язок, бо мене тоді дуже цікавила війна, було бажання розкласти її – що таке війна, що таке насильство і які для нього є підстави. А потім виявляється, що насильство – це основа мислення, основа еротичного, основа життя в цілому. І як взагалі з цим жити, що з цим робити – було дуже цікаво.

Від бажання епатувати до бажання заробити

Ще до вступу на філософський факультет треба репетирувати відповідь на запитання: «Ким ти будеш потім працювати?». Ми з одногрупницями зазвичай говорили, що хтось буде таксисткою, хтось – проституткою. Я класу з 11 говорила: «Та проституткою буду!». Тоді це було просто бажання епатувати.

А коли вступила на магістратуру, переїхала в Київ, мені знадобилась робота виключно заради грошей. Якогось серйозного досвіду в мене на той момент не було, і з цікавості я пішла на співбесіду в нічний клуб – і мене взяли. Танцівницею.

Пару тижнів я ходила на репетиції з pole-dance, а коли сказали, що я в принципі готова вийти на сцену – я вийшла.

Це був найбільший клуб у центрі Києва, на зміні було близько 70 дівчат – це дуже багато. Середовище було досить агресивним: розумієш, якщо заробить хтось інший, то не заробиш ти. Мені одразу сказали: якщо я хочу продовжувати працювати – мовляв, у тебе хороші дані, подумай – треба відростити зуби.

Моєю перевагою була англійська, там було багато іноземців. В іноземців, на відміну від більшості місцевих, є уявлення про клубну культуру: як себе поводити, як спілкуватись.

 

«У мене були смутні уявлення про те, що там відбувається, чим там займаються», – пригадує Ганна свою співбесіду в перший клуб

Наприкінці другої зміни в цьому клубі мені сказали, що з дівчат беруть завдаток у 6 тисяч гривень – забирають певну суму з кількох гонорарів – і повертають, коли дівчина від них іде. Мабуть, це був спосіб контролю з боку адміністрації, бо про офіційне оформлення не йшлось. Чекати на ці гроші доводиться довго, з огляду на розповіді дівчат, дехто їх так і не отримав. Я пішла звідти.

Коли знову знадобилась робота, знайшла вакансію масажистки. Це була робота через диспетчера: знімається квартира, мені приводять гостей, я з ними тусуюсь, обслуговую їх, проводжу і до мене приводять нових. Формально еротичний масаж – це масаж усього тіла та мастурбація. Іноді ще вмовляли на секс, але я на той момент відмовлялася – було страшно і я не була до цього готова.

Коштує це півтори тисячі гривень за годину – половину віддаю диспетчеру, який знаходить людей і приміщення, робить рекламу. Гроші за додаткові послуги, якщо вони були, забираю собі.

Я тільки зараз розумію, наскільки це було небезпечно. Квартири знаходились у досить віддалених від центра місцях, востаннє це було на Сирці, за парком – ну дуже далеко. І я там була одна… На той момент у мене не було жодного засобу самозахисту – ні ножа, ні газового балончика, та нічого в мене не було! Мабуть, клієнти мене теж боялись – думали, може в коморі в мене там хтось сидить.

 

На лівій руці Ганна має кілька татуювань – каже, що вони нічого не означають

Пару разів я так ще підпрацювала, зрозуміла, що в цілому це не викликає в мене ніякого дисонансу – ніби я роблю щось неприпустиме або що за це неприпустимо брати гроші. Навпаки, це здалось мені природною компенсацією, нормальним обміном з огляду на те, що до людини я не відчуваю якихось особливо теплих почуттів.

Після роботи масажисткою я поїхала попрацювати закордон і кинула магістратуру. Потрапила у Швецію, протрималась там недовго. Після вимоги помити унітази у двох ваннах квартири, у якій я працювала гувернанткою, сказала: «Бувайте, я їду в Україну. І якщо мені там доведеться, наприклад, танцювати – це буде менш пагубно для моєї самооцінки, ніж мити унітази».

«Значно гіршим буває секс з людиною, до якої ти не відчуваєш закоханості»

Після прильоту зі Швеції майже одразу потрапила в клуб «Нірвана» на Саксаганського – зараз його вже немає. Це було неймовірне місце: там було мало людей і не було жодного контролю. З персоналу: двоє людей з адміністрації та ще три танцівниці, я була четвертою.

Туди не часто приходили люди, зазвичай це були іноземці або знайомі власника клубу. Поки в клубі не було гостей, у мене була можливість тренуватись. Музику я обирала на свій смак і деяким гостям вона подобалась значно більше ніж те, що вони звикли чути в таких закладах.

Одного разу зайшов іноземець, ми поспілкувались і він дуже здивувався, що я здатна підтримати розмову на якусь серйозну тему. Мене це образило, я почала доводити йому, що взагалі то так і має бути – повинна ж дівчина, з якою він хоче розважитись, зв’язати два слова.

 

«Як тільки я туди потрапила, у мене ще не було костюмів – чорт зна в чому виступала», – пригадує Ганна свою роботу в столичному клубі на Саксаганського

Моя ідея така, що сферу секс-роботи можна наблизити до того, чим вона була в античності – коли був храм у Коринфі, при якому виховувались дівчата. Це були дуже освічені жінки, які цікавились мистецтвом, суспільно-політичною ситуацією, могли грати на музичних інструментах, писати вірші, читали філософські праці. І надання сексуальних послуг для них було не другим, не третім, а, мабуть, десятим, чим вони могли зацікавити.

Свій перший секс за гроші я нині пригадую як дуже вигідний обмін, враховуючи, що я не відчувала до людини особливо теплих почуттів. Той чоловік представлявся бандитом у 90-ті, який вбив багато людей – я розуміла, що половину він, найімовірніше, набрехав, але це було захопливо.

Він заплатив мені дуже багато в обхід клубу – за півтори години я заробила 500 доларів. Опісля обіцяв мені дати роботу в його фірмі, фантазував, як я в нього працюватиму, а він до мене буде приходити – звісно, нічого з цього не сталося. Я його більше ніколи не бачила.

Це не було щось особливе, але значно гіршим буває секс з людиною (у стосунках – УП), до якої ти не відчуваєш ніякої закоханості, захоплення, а з якою ти просто спиш. Нащо це? А тут ти не очікуєш від цього ніякого захоплення, твоє задоволення тут другорядне. Хоча чоловіки зазвичай намагаються не тільки про себе думати – це дуже мило, але в таких обставинах це ні до чого, принаймні для мене.

Що я відчуваю під час сексу за гроші? Я схильна займати позицію спостерігача, як і в більшості інших ситуацій. Я ніби дивлюсь кіно, і чим цікавіше все відбувається, тим з більшою цікавістю я продовжую спостерігати та аналізувати. За жанром це якийсь арт-хаус.

 

«Секс просто за гроші і секс людиною, яка тобі подобається – складно співставити. Це абсолютно різні заводолення. Відчуття від сексу з людиною, яку ти любиш, не порівняти ні з чим», – ділиться Ганна 

З клубу на Саксаганського я пішла, бо не було людей, і, відповідно, заробітку. Потім працювала в різних місцях по трішки, то там, то там. І весною того року я затрималась в одному місці на кілька місяців. Там були хороші умови, був приємний клуб, хоча й з «богемних».

Я розділяю клуби на гламурні та богемні. Це, як Генрі Міллер описував американських проституток і французьких: американські зазвичай більше стежать за собою і мають один типаж – правильна фігура, довгі ноги, лоск, гламур і це все, деяка пластмасовість. Французька проститутка може бути без ноги, але на цьому вона буде заробляти.

На цьому побудована і моя аналогія: у «гламурних» клубах від мене вимагали десь схуднути, десь ще щось. У найпершому клубі, куди я потрапила, мені сунули тюбик автозасмаги і казали: «Масти його в душі». Я мастила його в душі та змивала.

«Майже всі дівчата відмовляються від сексу без презерватива»

Мені пощастило – я могла відмовитись від клієнта, якщо людина мені не подобалась. Зазвичай це ставало зрозуміло під час попередньої розмови.

Усе починається з консумації: сидиш, провокуєш чоловіка на замовлення напоїв, алкоголю, ви про щось спілкуєтесь за шампанським, а потім, якщо чоловік за цим прийшов, він робить вибір. Далі ви вже з’ясовуєте всі умови спільного проведення часу. Якщо я не хочу надавати послуги конкретному гостю, я кажу це йому в обличчя.

Якось приходив чоловік, військовий – загалом він не був мені неприємним, з ним було цікаво. Сказав, що я йому дуже подобаюсь, тому він хоче забрати мене до себе, знюхати кілька доріжок кокаїну та добре провести час. Я тоді трохи напружилась і відмовилась – не зовсім розуміла, чого він нього можна далі очікувати. Виїзд на територію гостя менш безпечний. У багатьох клубів є можливість надавати секс-послуги на території клубу.

Як правило, немає такого, як на базарі – що тебе вибирають, купують і забирають. Тільки в апартаментах – куди дівчат набирають, користуючись їхнім вразливим становищем – умови значно гірші та важчі.

Додаткових послуг – а це все, починаючи з анального сексу до залучення третіх осіб, БДСМ-практик – я не практикувала, бо це вимагає додаткової готовності.

 

«Не думаю, що секс-робота заважатиме моїм стосункам у майбутньому. Це навіть можна поєднувати, бо в принципі – це для мене дуже різні речі. Вони ніяк не перетинаються», – розповідає Ганна

Те, від чого відмовляються майже всі дівчата – це секс без презерватива. З моїх клієнтів не всі на це погоджувались завзято, але що їм ще залишалось?

У клубі завжди була охорона, досить близько знаходиться адміністрація. Там немає байдужості, усі зацікавлені в тому, щоб тобі допомогти – так було в останньому клубі, де я працювала.

У клубах завжди попереджали, що робити, якщо клієнт виявиться підставною особою або поліцейським. Якщо це підставна особа, можна сказати – ніякої оплати не було і доказів немає, він просто мені так сподобався, що я одразу вирішила і нагородити його своєю любов’ю! Або: він просто дав мені гроші на черевики!

А якщо це поліцейський, то загалом відповідальність падає на адміністрацію клубу.

Хто надає та купує секс-послуги

Універсального типажа секс-працівниці немає. Її неможливо впізнати в натовпі.

Стереотип про коротку спідницю, глибоке декольте та червону помаду – дууже старий і зовсім не працює. Будь-яка дівчина може потрапити в цю сферу, кожна, мабуть, п’ята у своєму житті була хоча якось до цього залучена.

Це може бути студентка, якій потрібні гроші, і яка потім або це все кидає, або втягується, або як я – час від часу повертається до такого способу заробітку. Це може бути жінка з дитиною або кількома дітьми, яка не може розраховувати на допомогу чоловіка, і в якої немає можливості заробляти на більш соціально прийнятній роботі стільки, щоб утримувати себе та дитину.

При тому, це жінки з хорошою освітою. В одному з клубів, де я працювала, з університету Шевченка нарахувала людини чотири, ще з лінгвістичного університету… Загалом – зі столичних нормальних вузів.

Був смішний випадок, коли я ще вчилась у магістратурі. Якось перед зміною в клубі я зайшла в могилянську «Книжкову крамничку» за книжкою, яку нам порадив викладач – «Феноменологія досвіду» Вахтанґ Кебуладзе. Я читала в перервах між виходами на сцену, у мене тоді не було клієнтів, часу було повно. Книжку побачили дівчата і почали фотографувати – особливо ефектно вона виглядала на тлі зваленої косметики, шкіряних трусів і всіх дрібниць, які активно використовуються в роботі.

 

Ганна вчилась спершу в Чернівцях, а потім у Києві. Магістратуру не завершила – кинула її та поїхала працювати за кордоном

Студенток, мабуть, більшість, бо в цій сфері є багато стереотипів щодо віку – чим молодше, тим краще. Неповнолітні теж працюють, і на це закриваються очі, бо сфера тіньова і це дуже складно як-небудь проконтролювати.

Чоловіків, які замовлявляють секс-послуги, складно якимось чином впорядкувати, принаймні, за родом діяльності – багато з них схильні перебільшувати або недоговорювати. В основному вони себе називають бізнесменами, рідко говорять чесно, чим займаються.

З огляду на тих, хто відвідують клуби, можу сказати, що це люди середнього і високого рівня доходу від 35 і приблизно до 50 років. Багато з них одружені й не задоволені своїм сімейним життям – їм хочеться відволіктись і подивитись на молодих дівчат. Також є молоді, з деякими я продовжувала спілкування в соцмережах. Є іноземці.

Я не завжди розповідаю про свою роботу знайомим, бо це не завжди доречно. Але мені дуже важливо підкреслити, що секс-працівниця – це не якась специфічна маргіналізована жінка, вона може мати освіту, інтереси, свій підхід і ставлення до секс-роботи й узагалі заради чогось секс-роботу використовувати, тому я відчуваю, що про це треба говорити відкрито.

Хоча я розумію, якою буде реакція.

Люди, які з цим ніколи не зіштовхувались, розкажуть, що ти просто погано шукала роботу або що ти не любиш працювати і хочеш легких грошей, або в тебе проблеми, і треба піти до психолога. Часто не хочеться говорити про свою роботу, щоб не наштовхнутись на ці всі «цінні» рекомендації.

«Жінка, яка миє підлогу за 200 гривень, не принижена?»

Як назвати те, чим я займалась? По суті, я займалась ескортом – культурним супроводженням дозвілля за гроші. У нас просто зіпсоване слово «ескорт». Зараз «ескортом» називається будь-яка виключно секс-робота, і використовувати це слово так, щоб одразу було зрозуміло, що це, складно.

Чи принижує ця робота мою гідність? Я вважаю, що існують значно більш принизливі заняття, ніж секс-робота. Ті, які формально вважаються більш моральними.

Жінка, яка 12 годин миє підлогу за 200 гривень, не принижена? Це те, що в мене викликає нерозуміння – яку альтернативу противники декриміналізації пропонують жінкам, які займаються секс-роботою?

Мене значно більше принижували ситуації, коли я, працюючи барменом, чула від власниці закладу: «У тебе хворобливий вигляд, тобі б губи підфарбувати, привести себе до ладу. І в нас же бар прямо навпроти входу, тебе ж одразу бачать, може тобі якесь декольте вдягнути?».

Якби я тоді хотіла заробляти цицьками, я б не в бар пішла, а кудись, де за це платять більше.

Якщо порівнювати такі вимоги з клубами, то там зазвичай є свої правила щодо зовнішнього вигляду – десь м’якіші, десь жорсткіші – але я намагалась працювати в місцях, де не було якоїсь уніфікації. Так я відчувала себе вільною. Зараз скрізь є така собі претензія на природність, далеко не всюди можна пофарбувати волосся в рожевий.

 

«У місцях, де я працювала, кожна дівчина могла виступати у своєму амплуа, і це не нав’язувалось», – розповідає Ганна

Ще мені не зрозумілий поділ на щось низьке і високе. Тіло вважається низьким і брудним, експлуатація тіла заради грошей теж вважається чимось низьким і брудним. А експлуатація своїх ідей, інтелекту вважається достойною справою – навіть якщо ці речі служать не найкращим мотивам і помислам.

Для мене значно принизливішим є писати на замовлення якусь пропаганду чи вірші – це здається чимось немислимим. Тоді як тіло нам і дане для того, щоб працювати будь-яким способом, який здається прийнятним і безпечним.

Звісно, секс – це не товар, тіло – не товар, але мозок і душа теж не товар… Я впевнена, що це все визначається самою людиною. Проблема в тому, що більшість жінок, які зараз знаходяться в секс-роботі, не мають реального вибору. У мене він, на щастя, був.

Зараз я надаю перевагу дечому іншому, а не секс-роботі. Дечому, що мені справді подобається – я надаю приватні консультації. У мене немає спеціалізації психолога, але люди все одно звертаються.

Востаннє в секс-сфері працювала минулої осені, у «масажці» через диспетчера – треба було зібрати грошей на оренду і просто для життя.

«Я готова платити податки»

Секс-робота – це та сфера послуг, яка, очевидно, буде існувати завжди.

Незалежно від того, яке положення в суспільстві посідатимуть люди, які цим займаються. І найраціональніше, найрозумніше, що я бачу – це вивести цих людей з тіні й визнати їхнє право чинити так, як вони вважають за необхідне.

Декриміналізація секс-роботи не означає, що всі одразу кинуться «продавати себе». Ні, абсолютно. Це означає, що люди, які потребують грошей і які й так відчувають постійний тиск суспільства – бо займаються чимось «ганебним, аморальним» – не будуть боятись закону і безкарності людей, які чинять насильство щодо них.

Зараз жінки в секс-роботі ні від чого не захищені. Будь-яке силування щодо них можна обернути проти них самих. По суті секс-працівниці не можуть поскаржитись на це в поліцію, бо вважається, що беручи кошти за якусь послугу, вони автоматично погоджуються на насильство – але речі в принципі не пов’язані.

Поліція має почати приймати заяви про зґвалтування або будь-яку іншу форму примусу, незалежно від того, чим люди займаються. Це програма мінімум.

Я з того мізеру дівчат, які займаючись секс-роботою, з цим не не стикались. Але я чула моторошні історії від дівчат, з якими працювала – і дуже дивно, що ці речі досі не мають ніякого відгуку з боку закону.

Ще один бік тіньової сфери: часто при спробі викрити незаконну діяльність кількох дівчат, які працюють без підтримки адміністрації клубу, поліція вимагає давати свідчення на одну з них. Так заводять справу за сутенерство – на дівчину, яка сама є жертвою в таких обставинах. Поодинці дівчата рідко працюють, бо це небезпечно.

 

«У нас проблеми з фіксуванням навіть домашнього насильства – правоохоронці не можуть захистити «звичайних» жінок. Що можна говорити про секс-працівниць?», – розмірковує Ганна

Лицемірно було б зараз вважати, що всі дівчата, які займаються проституцією, роблять це добровільно, бо їм це просто подобається – це не так. Більшість просто не бачить перспектив і можливостей розвиватись якось інакше.

Декриміналізація, зрозуміло, не вирішить їхні проблеми, але допоможе убезпечити їхнє існування і змінити до них ставлення в суспільстві, в інформаційно-культурному середовищі.

Якщо надалі в Україні легалізують секс-роботу, і я залишатимусь у цій сфері, я готова платити податки. Щоб лишатися в безпеці, щоб держава не втручалась у моє життя більше дозволеного, і щоб у мене була можливість, якщо до мене застосують насильство, розраховувати на покарання для насильника.

Чому не легалізація? Бо все поетапно. Декриміналізація – це перший етап до того, щоб зробити цю сферу повністю легальною.

Якщо ми приймаємо те, що найвищою цінністю є людське життя, то треба робити все, що від нас залежить, щоб це людське життя вивести на гідний рівень, захистити і надати цьому життю свободи.

That’s life

Як я змінилась за ці 4 роки? Оскільки це все відбувалось з перервами і було розбавлене різними іншими заняттями, то навіть не знаю, які зміни можна приписати саме секс-роботі, а які – усьому іншому.

Напевно, це елементарне дорослішання. Надто багато змінюється після випуску з університету, у якому ти перебуваєш у тепличних умовах, без уявлення про те, як жити це життя у відкритому просторі. Я стала більш самостійною.

Поки що я не завжди розумію, коли треба боятись. Десь я боюсь надміру, а десь навпаки. У людей є якесь правильне, здорове побоювання, страх обережно розподілений по всім сферам життя, а в мене – десь його мало, десь нема, а десь забагато.

У секс-роботі в мені часто спрацьовує нерозсудливість. Особливо тоді, у 2017 році, коли я працювала масажисткою.

А справжній страх у мене з’являється в якихось абсурдних речах – наприклад, я боюсь немитих рук, боюсь отруїтись рибою. Дрібниці, яких точно варто боятись менше, ніж бути зґвалтованою у чужій квартирі.

Після роботи танцівницею в клубі, я стала краще відчувати своє тіло. Напевно, бо постійно знаходилась під прицілом чужої оцінки. Але та оцінка не визначала, як я маю себе відчувати.

 

«Я досі іноді не запам’ятовую, як я виглядаю з боку, і мені треба час від часу собі нагадувати – яке в мене обличчя, яке в мене тіло, як я взагалі виглядаю? Я відчуваю себе безформенною хмарою. Але раніше мій зв’язок з тілом був ще гіршим», – розповідає Ганна 

Перше, що я зрозуміла – моє тіло прийнятне і воно мені корисне. Коли в основному займаєшся інтелектуальною працею, ти живеш у своїй голові – а тіло здається якимось прикрим непорозумінням. Воно ніби постійно по тобі волочиться і якось його треба підтримувати в нормальному вигляді, зокрема годувати його, і це здавалось дуже обтяжливим.

Згодом мені стало зрозуміло, що тіло може приносити мені користь, що в тілі є сенс – у такий спосіб воно наділялось для мене смислом. Наскільки цей смисл здоровий, правильний – не знаю, не берусь про це судити, але після цього я стала уважнішою до себе. Цей розкол між, умовно, духовним і тілесним, став меншим. До гармонії в цьому питанні мені ще далеко, але я принаймні розумію, над чим мені варто працювати і що в мене є схильність, щоб цей розрив подолати.

Моїм знайомим, які читатимуть цей текст, я хочу сказати: «That’s life».

Я хочу показати людям, що секс-робота – це сфера з людським обличчям. І вона може означати значно більше, ніж стереотипи і упередження. Секс-робота абсолютно не суперечить здоровому ставленню до дійсності та здоровим стосункам між людьми.

Ольга Кириленко, УП